В давньогрецьких містах-полісах акрополем називали піднесену й укріплену частину. Такі акрополі були в багатьох із них, але найзнаменитішим став безумовно афінський. Цей стрункий ансамбль видатних творів архітектури та скульптури вважають шедевром не тільки грецького, а й світового мистецтва, свого роду символом величі класичної Греції.
Ранні укріплення та Перське вторгнення
Перші укріплення на скелястому відрозі площею 300 на 130 м, що піднімається на околиці Афін, з’явилися ще задовго до настання класичного періоду. Уже за часів архаїки тут розташовувалися величні храми, скульптури, різні інші святині. Але всі вони були знищені перським царем Ксерксом, який захопив Афіни в 480 – 479 рр. до н.е. Про це свідчить у своїх нотатках сам «батько історії» Геродот. Тож відновлення і реконструкція Акрополя (а точніше створення тут абсолютно нового архітектурного ансамблю) справді відбулися вже в той період історії класичної Греції, який зазвичай називають золотим віком Перикла. До цього часу Акрополь уже втратив своє колишнє значення головного укріплення Афін. Тепер завдання полягало в тому, щоб перетворити його на релігійно-художній центр міста, увінчати в мармурі велику перемогу над персами, найвищий зліт афінської демократії.
Проєкт Перикла та Фідія
Архітектурний проєкт нового Акрополя розробили за вказівкою і за прямої участі афінського стратега (головнокомандувача) і вождя демократичного угруповання Перікла, який після укладення перемир’я зі Спартою отримав змогу зайнятися облаштуванням столиці. Саме ж будівництво протягом 18 років здійснювалося під керівництвом його друга Фідія – найвидатнішого з грецьких скульпторів. Загалом же на створення всього цього архітектурного комплексу пішла друга половина V ст. до н.е. При цьому задум Перикла і Фідія повністю виправдався. Із захоплених відгуків про Акрополь представників багатьох поколінь можна скласти цілу книгу. Обмежимося цитатою з «Всесвітньої історії мистецтв», що вийшла друком 1885 р. П.П. Гнедича: «Виник Акрополь у такій небувалій красі, що двадцять століть, що відокремлюють нас від нього, зникають безслідно: ми так само ясно, свіжо, як і тодішній еллін, відчуваємо його вражаючу красу».
Ансамбль Акрополя: Пропілеї та храм Ніки Аптерос
Ансамбль Акрополя складався з кількох органічно пов’язаних одна з одною споруд, які добре видно на його макеті-реконструкції. Спочатку афіняни широкими кам’яними сходами піднімалися до Пропілеїв – парадного входу на Акрополь, що був глибоким наскрізним портиком з колонадою; при цьому бічні проходи призначалися для піших громадян, а по середньому проїжджали вершники і колісниці, проводили жертовних тварин. Зліва до Пропілеїв примикала будівля пінакотеки – картинної галереї, де демонструвалися портрети героїв Аттики. А праворуч від них (на тому самому виступі скелі, з якого, згідно з легендою, афінський цар Егей ще в XIII ст. до н.е. кинувся вниз, побачивши, як корабель його сина Тесея, що входить до гавані, входить у гавань, із чорними вітрилами, що символізували невдачу його плавання на о. Крит) було споруджено невеликий прямокутний храм Ніки Аптерос, присвячений богині перемоги Ніці. У перекладі його назва звучить як «Безкрила перемога». Вважають, що в умовах перемир’я в затяжній Пелопоннеській війні афіняни тим самим висловлювали надію на те, що перемога тепер від них не «полетить». Оскільки в цьому храмі стояла статуя Афіни, його нерідко називають також храмом Афіни-Ніки.
Статуя Афіни Промахос та Ерехтейон
Минувши Пропілеї, відвідувачі опинялися на плоскій кам’янистій вершині скелі. Прямо перед собою вони бачили виліплену Фідієм величезну бронзову статую Афіни Промахос (Войовниці). Вважають, що позолочений кінчик її списа в ясні дні слугував орієнтиром для човнів, що підпливають до міста. За цією статуєю на відкритому майданчику знаходився вівтар, а зліва був споруджений невеликий храм, де жерці здійснювали обряди поклоніння покровительці міста – богині Афіні. Існує стародавній міф про суперечку Афіни з богом Посейдоном за володіння найбільшим із грецьких полісів. Переможцем мав стати той, чий подарунок мав би для міста більше значення. Посейдон метнув свій тризуб на Акрополь і в місці його удару стало бити джерело морської води. Він обіцяв також афінянам успіхи в морській торгівлі. Але перемогла в цій суперечці Афіна: у тому місці, де вона вдарила списом, виросло оливкове дерево, що стало символом Афін. Одна з частин цього храму, присвячена легендарному царю Афін Ерехтею, називалася Ерехтейоном; тут же знаходилися його могила і святилище. Однак пізніше ця назва перейшла на весь храм.
Після руйнування і пожежі Ерехтейон довелося відновлювати, що було зроблено за Перикла, в епоху найвищого розквіту Афін. Але до наших днів ні інтер’єр цього храму, ні його мармурові рельєфні фризи не дійшли. Виявилися пошкодженими і всі чотири оригінальні портики, зокрема й найзнаменитіший із них – портик каріатид. Але навіть у пошкодженому вигляді він досі залишається головною визначною пам’яткою Ерехтейона.
Парфенон: гімн стародавньої Греції
Головною ж визначною пам’яткою всього ансамблю був і залишається Парфенон – найбільша і найвідоміша споруда в цьому ансамблі, яку називають і «гімном» Стародавньої Греції, і «красою простоти». Цей храм також був присвячений богині Афіні. Але цього разу вона виступала в образі Афіни-Парфенос або Афіни-Діви. Звідси і назва храму. Споруджений архітекторами Іктіном і Каллікратом, Парфенон, що поєднував доричний та іонічний ордери і прекрасно вписувався в навколишню місцевість, вирізнявся дивовижною гармонією. Це стосується його сходинок, зовнішньої колонади, фронтонів, фризів і метоп – квадратних плит зі скульптурами, багато з яких створив Фідій. Будівля Парфенона була споруджена з місцевого білого мармуру, але потім розфарбована, всередині розташовувалися ще два портики з колонами. Тут же на високому постаменті стояла 12-метрова статуя Афіни-Діви роботи того ж Фідія. Ця статуя була хризоелефантинною, тобто виконаною зі слонової кістки і золота, а не з бронзи і мармуру, як зазвичай. З чистого золота Фідій виконав одяг і шолом богині, волосся і щит утворювали золоті пластини, а в очниці були вставлені дорогоцінні сапфіри. «Так виник храм, – пише знаменитий швейцарський учений-еллініст Андре Боннар, – виконаний згідно із законами геометрії життя, і сам він здається живим, немов дерево, обтяжене плодами, вигодуване ґрунтом Акрополя». Йому ніби вторить відомий письменник і есеїст Петро Вайль: «Від Парфенона очей не відірвати ще й тому, що він завжди різний. Колір сильно змінюється за порою року і дня, за станом погоди – від сніжно-білого до темно-бежевого; є і той відтінок старого мармуру, який угледів Івлін Во: сир, облитий портвейном”.
Панафінейські ходи та збереження спадщини
Залишається уявити собі барвисту урочисту урочисту ходу афінян дорогою, що веде від міста до Акрополя. Ця хода, що проводилася раз на чотири роки, була присвячена Афіні. Називали її святом Великих Панафіней. А Малі Панафінеї проводили щорічно. Кульмінаційний момент урочистості відбувався біля вівтаря перед східним фасадом Парфенона, де передавали жерцям новий одяг для статуї Афіни.
Збитки та реставрація
І в наші дні греки, які шанують давні традиції, влаштовують подібні Панафінейські ходи. Священною Панафінейською дорогою вони піднімаються до Акрополя і заповнюють усю його площу і храми. Звісно, внутрішнє оздоблення храмів не збереглося, і лише небагато можна побачити в невеликому музеї, розташованому за Парфеноном. Тією чи іншою мірою постраждали і самі будівлі храмів. Особливо це стосується тривалого періоду турецького ярма. Наприклад, турки розібрали храм Ніки Аптерос і зробили з його блоків укриття для гармат. Однак пізніше греки віднайшли майже всі блоки і склали храм заново. Два тисячоліття простояв майже неушкодженим і Парфенон, перетворений спочатку на християнську церкву, а потім на мусульманську мечеть. Але під час однієї з воєн турків із венеціанцями, 1687 р., венеціанське ядро влучило в Парфенон, де турки влаштували пороховий склад. Стався сильний вибух, унаслідок якого 14 із 46 колон було зруйновано. Колонаду потім вдалося частково відновити, але будівля так і залишилася без даху. На самому початку XIX ст. лорд Ельджин, британський посол в Оттоманській імперії, під владою якої тоді перебувала Греція, купив 17 фігур, що прикрашали фриз Парфенона. Незабаром він продав їх англійському уряду, і їх було виставлено в лондонському Британському музеї, що стало гордістю його експозиції і приваблювало численних туристів. Відтоді Греція не раз пред’являла свої права на мармур Парфенона, проте офіційний Лондон відкидає навіть таку компромісну пропозицію, як створення філії Британського музею в Афінах. Тож часткову реставрацію Парфенона довелося проводити за допомогою не оригіналів, а зліпків. А в останні десятиліття найлютішими ворогами Акрополя стали кислотні дощі, отруйний смог, які роз’їдають мармур, перетворюючи його на гіпс. У цих умовах тим більш важливим є включення Акрополя – еталона гармонії, природності та краси – до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини.
