Творіння може пережити творця:
Творець піде, природою переможений,
Однак образ, ним закарбований,
Століттями зігріватиме серця.
Я тисячами душ живу в серцях
Усіх люблячих, і, значить, я не прах,
І смертне мене не зачепить тління.
Архітектурою і скульптурним оздобленням капели Мікеланджело спорудив пам’ятник не Медічі, а Флоренції. Він оплакав у ній загибель свободи рідного міста. Капела Медічі стала етапом у розвитку творчості Мікеланджело, а разом з тим і світового мистецтва. Епоха Відродження не знала ще такого синтезу архітектури та скульптури. Водночас гармонійна ясність і врівноваженість, до чого так прагнули архітектори раннього і Високого Відродження, поступилися місцем внутрішній напруженості, дієвості всіх архітектурних форм. Таким чином, у капелі Медічі знайшла своє відображення та нова обстановка, яка складалася тоді в Італії.
Обрання папою 1513 року Льва Х із сімейства Медічі сприяло відновленню зв’язку Мікеланджело з рідною Флоренцією. У 1516 році новий папа доручає йому розробити проєкт фасаду церкви Сан-Лоренцо, побудованої Брунеллескі. Художник прийняв нове завдання з ентузіазмом. Однак договір було розірвано. Після того, як папа вирішив відмовитися від будівництва нового фасаду, Джуліо Медічі покликав до себе Мікеланджело і попросив його зробити проєкт капели в Сан-Лоренцо, де мали розміщуватися надгробки сім’ї Медічі: його батька Джуліано і його дядька Лоренцо Пишного. Крім того, там мали бути споруджені гробниці недавно померлих Джуліано, герцога Немурського, і Лоренцо, герцога Урбінського.
Мікеланджело зробив проект, який сподобався кардиналу. «…І тому, наш люб’язний друже, ви будете продовжувати цю роботу, про що настійно вас просимо», – написав він у своєму листі на ім’я скульптора.
Історія створення капели Медічі
У 1521 році помер папа Лев X. На виборах нового папи був обраний не кардинал Джуліо Медічі, а голландський прелат Адріан Дедал (під ім’ям Адріана VI). На нього покладали надії всі ті реакційні сили, які вбачали головне своє завдання в боротьбі з реформацією, що розгоралася за Альпами, Адріан VI в усьому Римі спробував установити монастирські порядки, закрив Бельведер, де було зібрано за часів двох попередніх пап античні статуї, заборонив танці та пісні. Однак не минуло й двох років, як голландський папа помер, і його місце під ім’ям Климента VII посів побічний син Джуліано Медічі, брата Лоренцо Пишного, кардинал Джуліо. Флоренція зраділа.
Мікеланджело, отримавши цю звістку, відчув потребу якось висловити свої почуття і написав одному каррарському каменотесу. » … ви, мабуть, уже чули, що Медічі став папою; від цього, як мені здається, зрадів увесь світ. Для мистецтва це великий прибуток”. Тим часом майстер опинився, якщо можна так висловитися, «між двох гробниць». З одного боку, усипальниця Юлія II, через яку в нього виникли серйозні негаразди зі спадкоємцями папи, з іншого – фамільна усипальниця Медичі в церкві Сан-Лоренцо. Наполегливість, яку виявляли як родичі папи Юлія II, так і Медічі, приводила Мікеланджело у відчай. І все ж, незважаючи на всі тяготи, капела Медічі стала гідним завершенням цього похмурого і багатостраждального періоду.
У 1524 – 1526 роках Мікеланджело керував зведенням купола над капелою, створив фігури «Дня», «Ночі», модель «Річкового божества», надгробну статую Лоренцо Урбінського, «Зігнутих хлопчиків», а також «Мадонну з немовлям» Пізніше, 1531 року, скульптор створив статуї «Вечору», «Ранку», фігуру Джуліано Медічі. Один з перших проєктів, мабуть, передбачав спорудження чотирьох гробниць (Джуліано і Лоренцо Чудових, герцога Джуліано Немурського і герцога Лоренцо Урбінського). Пізніше кількість гробниць було зменшено до двох, і тому Мікеланджело розмістив їх одну проти іншої біля двох бічних стін. Біля стіни, протилежної вівтарю, помістив він «Мадонну», а також фігури св. Косьми і св. Дам’яна, яких вважали покровителями дому Медічі. Ці фігури були виконані за його моделями скульпторами Монторсоді і Раффаело да Монтолупо після того, як Мікеланджело 1534 року назавжди покинув Флоренцію.
Капела Медічі була зведена до висоти приблизно карниза ще наприкінці XV століття. Вона примикає з південного боку до вівтарної стіни церкви Сан-Лоренцо і за своїми розмірами й планом абсолютно точно повторює Стару ризницю, прибудовану до тієї самої церкви з північного боку знаменитим архітектором Брунеллескі ще в 1421 – 1429 роках. Тому нерідко капелу Медічі називають Новою ризницею. Обидві ці ризниці являють собою квадратні приміщення розміром 11х11 метрів, перекриті куполами.
Спочатку він припускав спорудити гробницю, що вільно стоїть, для чотирьох представників дому Медічі в середині капели. Цим вона була схожа на початковий проєкт гробниці папи Юлія II, відмінність же полягала в тому, що з усіх чотирьох боків вона мала мати однакові фасади і, крім того, передбачалася для досить тісного приміщення. Тому Мікеланджело не зупинився на цьому проєкті й замінив його іншим, де чотири гробниці розташовані по стінах капели. Ця основна ідея втілена і в остаточному варіанті: гробниці зливаються зі стіною і утворюють невід’ємну частину її. Але в практичному вирішенні цього завдання можливі були різні варіанти. Спочатку Мікеланджело думав розташувати чотири саркофаги попарно біля двох стін, розділивши кожну пару стовпом зі статуєю, що стоїть на ньому, і кожен із саркофагів прикрасивши однією фігурою, що лежить. Біля стіни проти вівтарної ніші він припускав тоді помістити мадонну між двома святими, Косьмою і Дам’яном, кожну статую в окремій ніші.
Однак таке рішення не задовольнило Мікеланджело, як можна думати, тому, що стіна проти вівтарної ніші зі своїми великими постатями й нішами сперечалася б із дрібнішими статуями та дрібнішими членуваннями бічних стін, де були подвійні гробниці. Він знову переглянув проєкт і біля бічних стін помістив усипальниці герцогів, а біля стіни проти вівтаря – подвійну гробницю – Лоренцо і Джуліано Пишних. Саркофаги герцогів у цьому проєкті було відсунуто далі від стіни, кришки саркофагів набули форми овалу, на кожній з них було вміщено по дві фігури, які лежали. На цоколі, нижче високо піднятих саркофагів Мікеланджело припускав помістити лежачі фігури річкових божеств, над саркофагами в нішах – статуї герцогів, які сидять. Замість горизонтального членування, що панувало в колишніх проєктах, тепер виходила спрямована вгору піраміда, а у зв’язку з цим і весь внутрішній простір капели Медічі необхідно було вирішувати інакше, ніж це зробив Брунеллескі.
Архітектурне рішення та внутрішній простір капели
Мікеланджело визнав за необхідне у зв’язку з таким розташуванням статуй, пов’язаних з гробницями, надати вертикальну спрямованість і всьому внутрішньому простору капели. Він змінив відношення висоти до ширини і замість 5:3 у Брунеллескі подовжив пропорції до 9:4 шляхом введення другого ярусу з пілястрами, розташованого над першим таким же ярусом. Водночас змінився, звісно, загальний характер архітектурного простору: Мікеланджело вніс деяку суперечливість у гармонійний спокій розробленої Брунеллескі конструктивної системи, але таке занепокоєння якнайкраще відповідало образам створеної Мікеланджело скульптури.
Зовні капелу Медічі майже не видно, оскільки її загороджують старі будинки. Внутрішній вигляд капели визначається тим, що всі основні конструктивні частини виділені зеленувато-сірим каменем, тоді як стіни і всі поля між темними членуваннями зроблені з білого мармуру або тоновані білою фарбою. Проти середини двох бічних стін стоять саркофаги двох Медічі: герцога Джуліано Немурського і герцога Лоренцо Урбінського.
Чому саме цих нічим не примітних людей, тоді як прах набагато знаменитішого Медічі – Лоренцо Чудового і його брата Джуліано перенесли до цієї капели тільки 1559 року і помістили всередині того цоколя, що виступає проти вівтарної стіни, де немає ніяких архітектурних і скульптурних прикрас і де тепер стоять фігури мадонни, святих Косьми і Дам’яна? Відповідь дуже проста: тому що Джуліано Немурський і Лоренцо Урбінський були першими з роду Медічі, які отримали герцогські титули, а за часів феодальної реакції це було набагато важливіше за реальне історичне значення тієї чи іншої особи. Але у фігурах, що мають зображати цих двох новоявлених герцогів, Мікеланджело не передав і навіть не намагався передати бодай тінь портретної схожості. Таким чином, ці статуї мають абсолютно самостійне значення.
У напівкруглих люнетах, так само як і в круглих полях вітрил, що підтримують купол, і в кесонах купола Мікеланджело припускав помістити фресковий розпис, а в нішах, розташованих поруч із фігурами двох герцогів, – статуї. Ніші в стіні над дверима Мікеланджело вирішив залишити без будь-яких скульптурних або рельєфних прикрас. Фігури поміщені у високих і неглибоких нішах на тлі стіни, оформленої як фасад палацу. Обидві вони закінчені до найменших деталей, обидві мають одні й ті самі розміри – 1,8 метра висоти. І Джуліано, і Лоренцо носили звання папських полководців, і тому Мікеланджело зобразив їх в обладунках античних воєначальників. Вони ніби сидять на тріумфальних колісницях: Джуліано – з непокритою головою і жезлом у руках, Лоренцо – в шоломі, зі скринькою під ліктем. Джуліано застиг у просто красивій, ніби втомленій і трохи меланхолійній позі. Не багатство внутрішнього життя, а зовнішня краса визначає постать Джуліано – мужній профіль обличчя, чудово змодельовані кисті рук, що ледве притримують жезл полководця, ідеальний м’язистий торс, прикритий тонким панциром, ошатні прикраси, які належать до кращих декоративних створінь творчої фантазії Мікеланджело.
Фігуру Лоренцо ще в XVI столітті назвали «Мислителем». Справді, Лоренцо сидить у позі глибоко задуманої людини, як «Пророк Єремія» на плафоні Сикстинської капели: ті ж схрещені ноги, так само опущена на руку голова. Але задумливість Лоренцо справляє зовсім інше враження: очі його розкриті, але ні на що не дивляться. Він нічого не бачить перед собою, але не занурений також і у свій внутрішній світ. Вказівним пальцем лівої руки він придавив верхню губу і відстовбурчив нижню, і це не надає ні благородства, ні глибокодумства всьому образу. Це – не серйозна замисленість, а поза людини, яка втомилася від думок, ні про що не думає, нічого не бажає, ні до чого не прагне. Але статуя Лоренцо, безсумнівно, дуже красива і правильністю рис обличчя, і витонченістю пози, і прикрасами багатого шолома і дорогого панцира.
Скульптурні шедеври капели: “Ніч”, “День”, “Мадонна Медічі”
Перед нішами стоять саркофаги на високих підставках. Овальні лінії їхніх кришок, що перериваються посередині двома волютами, прикрашені алегоричними фігурами пір доби, по дві на кожному:
перед Джуліано – «Ніч» і «День», перед Лоренцо – «Ранок» і «Вечір». Збереглося свідчення Вазарі, що Мікеланджело цими фігурами хотів вказати на швидкоплинність часу. Мікеланджело сам давав їм приблизно те саме тлумачення. Але цим алегоричним змістом не вичерпується їхнє художнє значення. Фігури розташовані на саркофагах так, що у глядача створюється враження неміцності, нестійкості, фігури ніби зісковзують донизу. Невідомо, чи прагнув до цього Мікеланджело, чи так вийшло в результаті попарного розміщення цих статуй, але таке враження залишається.
Враження занепокоєння викликається й архітектурою стін і розташуванням у нішах фігур герцогів. Пілястри, на яких лежить карниз, що сильно виступає, з декоративними балясинами, що стоять, по суті, нічого не несуть. Уся стіна з двома ярусами пілястрів, що створюють систему каркаса, виявляється занадто легкою для масивного, важкого купола з кесонами. Ніші з фігурами закінчуються значно нижче карниза і здаються занадто тісними для статуй. Тривога і скорбота виражені у фігурах на саркофагах. Виснажливо засинає «Вечір», із зусиллям і знехотя прокидається жіноча постать «Ранку», про яку Вазарі добре сказав, що «вона в смутку вигинається і скорбить, все ж зберігаючи свою красу», болісно не спить «День». А художній сенс «Ночі» розкрив сам Мікеланджело. Колись Джованні Строцці написав вірш, присвячений цій статуї:
Ніч, що так солодко перед тобою спить, То – ангелом одушевлений камінь: Він нерухомий, але в ньому є життя полум’я, Лише розбуди – і він заговорить, – Мікеланджело йому відповів від імені «Ночі»: Відрадно спати, відрадніше каменем бути, О, у цей вік, злочинний і ганебний, не жити, не почуватися – доля завидна. Прошу, мовчи, не смій мене будити.
Пози всіх чотирьох фігур майже тотожні, але жодна з них не повторює в точності іншу. Всі вони лежать, спершись на лікоть, одна нога витягнута, інша більш-менш зігнута. Незважаючи на неприродність положень цих фігур, що створює враження нестійкості, вони вражають своєю життєвістю.
Усі чотири фігури дуже красиві, пози їхні побудовані на контрапостах, тобто зіставленні протилежних рухів, що неодноразово зустрічалися й раніше в Мікеланджело, наприклад у розписах стелі Сікстинської капели. Але потужні фігури в капелі Медічі виражають не приховані сили людини, не напружену волю, не бурхливий темперамент, а томління, втому, глибокий смуток. Особливо чудова голова «Ночі» з прямим носом, глибоким розрізом очей, невеликим ротом і різко окресленим підборіддям. Тут Мікеланджело створив такий своєрідний і повний значущості жіночий образ, який не зустрічався в усьому попередньому світовому мистецтві і який не вдавалося повторити нікому в пізніші часи.
Такий самий прекрасний і внутрішньо зосереджений образ створив Мікеланджело і в «Мадонні Медічі». Цю статую було розпочато ще 1521 року, але значно перероблено 1531 року, коли майстер довів її до сучасного стану, тобто до повної визначеності групи, далекої ще від остаточного оздоблення. «Мадонна» виконує дуже важливу композиційну роль у всій капелі: вона об’єднує статуї, до неї звернені фігури Лоренцо і Джуліано. Спочатку Мікеланджело думав помістити «Мадонну» в спеціально побудованій ніші проти вівтаря. Зміни в проекті викликали необхідність і в перекомпонуванні цієї групи. Малюнок-копія з проєкту Мікеланджело, що зберігається у Флоренції в музеї Уффіці, показує, що спочатку «Мадонну» задумали на кшталт ранньої «Мадонни з Брюгге»: немовля, що стоїть на підлозі між колінами мадонни, у руках у мадонни – книга.
У створеному творі немовля сидить на колінах матері в дуже складній позі: голівка немовляти, що смокче груди, різко повернута назад, лівою ручкою воно тримається за плече матері, а праву поклало їй на груди. Це могутнє немовля ще нагадує сповнені внутрішніх сил постаті раннього Мікеланджело, але схилена голова мадонни, її скорботний, спрямований «в нікуди» погляд сповнений того ж смутку, тієї ж печалі, що і вся капела.
Багато статуй («День», «Вечір», «Мадонна») залишилися незакінченими, не зміг Мікеланджело завершити також архітектурну частину Нової ризниці. Однак і те, що дійшло до нас, являє собою видатне творіння.
