Рафаель Санті: біографія та творчість

Рафаель Санті (Raffaello Santi) – італійський художник, майстер графіки та архітектурних рішень, представник умбрійської живописної школи епохи Відродження.

Біографія

Рафаель Санті народився о третій годині ночі у ній художника і декоратора 6 квітня 1483 р. в італійському місті Урбіно (Urbino). Він є культурним та історичним центром регіону Марке (Marche) на сході Італії. Поблизу від місця народження Рафаеля розташовані курортні міста Пезаро (Pesaro) та Ріміні (Rimini).

Батьки

Батько майбутньої знаменитості, – Джованні Санті (Giovanni Santi) працював у замку урбінського герцога Федеріко да Монтефельтро (Federico da Montefeltro), мати Марджі Чарла (Margie Charla) займалася домашнім господарством.

Школа в Перуджі

У віці 8-ми років Рафаель втратив матір, і батько привів у дім нову дружину Бернардину (Bernardina), яка не виявляла любові до чужої дитини. У віці 12 років хлопчик залишився круглим сиротою, втративши і батька. Опікуни відправили юне обдарування на навчання до П’єтро Ваннуччі (Pietro Vannucci) в Перуджу (Perugia). До 1504 р. Рафаель здобував освіту в школі Перуджино, з ентузіазмом вивчаючи майстерність учителя і намагаючись у всьому його наслідувати. Доброзичливий, чарівний, позбавлений зарозумілості молодий чоловік усюди знаходив друзів і швидко переймав досвід учителів. Незабаром його твори неможливо стало відрізнити від робіт П’єтро Перуджино (Pietro Perugino). Першими знаменитими шедеврами Рафаеля стали картини:

1. “Заручини Діви Марії” (Lo sposalizio della Vergine), 1504 р., виставлена в Міланській галереї Пінакотека Брера (Pinacoteca di Brera);
2. “Мадонна Конестабіле” (Madonna Connestabile), 1504 р., належить Ермітажу (Санкт-Петербург);
3. “Сон лицаря” (Sogno del cavaliere), 1504 р., картину виставлено в Національній Галереї (National Gallery) Лондона;
4. “Три грації” (Tre Grazie), 1504 р., виставлено в музеї Конде (Musée Condé) в Шантійї (Château de Chantilly), Франція.

В роботах яскраво простежується вплив Перуджино, власний стиль Рафаель почав створювати трохи пізніше.

У Флоренції

В 1504 році Рафаель Санті переїжджає до Флоренції (Firenze), слідом за своїм учителем Перуджино. Завдяки вчителю, молодий чоловік познайомився з архітектурним генієм Баччо д`Аньоло (Baccio d`Agnolo), видатним скульптором Андреа Сансовино (Andrea Sansovino), живописцем Бастіано да Сангалло (Bastiano da Sangallo) та своїм майбутнім другом і протектором Таддео Таддеї (Taddeo Taddei). Значний вплив на творчий процес Рафаеля справила зустріч із Леонардо да Вінчі (Leonardo da Vinci). До наших днів збереглася копія картини “Леда і лебідь” (“Leda and the Swan”) Леонардо да Вінчі, що належить Рафаелю (унікальна тим, що сам оригінал не зберігся).

В 1507 р. художник бере замовлення від Аталанти Бальоне (Atalanta Baglióni), у якої загинув єдиний син. Рафаель Санті створює картину “Покладення в труну” (La deposizione), останню роботу у Флоренції.

Життя в Римі

В 1508 р. папа римський Юлій II (Iulius PP. II), у миру – Джуліано делла Ровере (Giuliano della Rovere), запрошує Рафаеля до Риму для розпису старого Ватиканського палацу. З 1509 р. і до кінця днів художник займається станцами, вклавши в роботу все своє вміння, весь талант і всі знання. Коли помер архітектор Донато Браманте (Donato Bramante), папа римський Лев X (Leo PP. X), у миру – Джованні Медічі (Giovanni Medici), від 1514 р. призначає Рафаеля провідним архітектором зведення Базиліки Святого Петра (Basilica Sancti Petri), у 1515 р. він ще й стає й хранителем цінностей. Молодий чоловік узяв на себе відповідальність за перепис і збереження пам’яток Стародавнього Риму. Для Храму Святого Петра Рафаель склав інший план і закінчив будівництво двору з лоджіями. Інші архітектурні твори Рафаеля:

• Церква Сант-Еліджо-дельї-Орефічі (Chiesa Sant’Eligio degli Orefici), зведена на однойменній вулиці в Римі, початок будівництву покладено в 1509 р.
• Капела Кіджі (La cappella Chigi) церкви Санта-Марія-дель-Пополо (Basilica di Santa Maria del Popolo), розташованої на Пьяцца дель Пополо (Piazza del Popolo). Зведення розпочалося 1513 р., закінчено Джованні Берніні (Giovanni Bernini) 1656 р.
• Палац Відоні-Каффареллі (Palazzo Vidoni-Caffarelli) у Римі, розташований на перетині площі Відоні (piazza Vidoni) і вулиці Корсо Вітторіо Емануеле (Corso Vittorio Emanuele). Будівництво розпочато 1515 року.
• Нині зруйнований палац Бранконіо дель Аквіла (Palazzo Branconio dell’Aquila), розташовувався перед собором Святого Петра. Будівництво було закінчено в 1520 р.
• Палац Пандольфіні (Palazzo Pandolfini) у Флоренції на вулиці Сан Гало (via San Gallo) зведений архітектором Джуліано да Сангалло (Giuliano da Sangallo) за ескізами Рафаеля.

Папа Лев X боявся, що французи можуть переманити до себе талановитого художника, тому намагався давати йому якнайбільше роботи, не скупившись також на подарунки та похвали. У Римі Рафаель Санті продовжує писати Мадонн, не відходячи від улюбленої тематики материнства.

Особисте життя

Під час правління Льва X він обзавівся розкішним будинком в античному стилі, збудованим за власним проектом. Однак, численні спроби одружити молодого чоловіка з боку його покровителів ні до чого не приводили. Рафаель був великим шанувальником жіночої краси. З ініціативи кардинала Біббієна (Bibbiena), художник був заручений з його племінницею Марією Довіці Біббієна (Maria Dovizi da Bibbiena), але весілля не відбулося, маестро не бажав пов’язувати себе узами шлюбу. Ім’я однієї відомої коханки Рафаеля – Беатріче (Beatrice) з Феррари (Ferrara), але найімовірніше, вона була звичайною римською куртизанкою.

Художник зустрів дівчину в саду Кіджі (Chigi), коли шукав образ для “Амура і Психеї”. Тридцятирічний Рафаель Санті розписував віллу Фарнезіна (Villa Farnesina) в районі Трастевере в Римі, що належала його багатому покровителю, а краса сімнадцятирічної дівчини якнайкраще підійшла під цей образ.

Батько дівчини за 50 золотих дозволив доньці позувати художнику, а згодом за 3000 золотих він дозволив Рафаелю забрати її з собою. Протягом шести років молоді люди жили разом, Маргарита не переставала надихати свого шанувальника на все нові шедеври, серед яких:

• “Сикстинська мадонна” (“Madonna Sistina”), Галерея старих майстрів (Gemäldegalerie Alte Meister), Дрезден (Dresden), Німеччина, 1514 р;
• “Донна Велата” (“La Velata”), Палатинська галерея (Galerie Palatine), Палаццо Пітті (Palazzo Pitti), Флоренція, 1515 р.;
• “Форнаріна” (“La Fornarina”), палаццо Барберіні (Palazzo Barberini), Рим, 1519 р.

Після смерті Рафаеля юна Маргарита отримала довічне утримання та будинок. Але в 1520 р. дівчина стала послушницею в монастирі, де згодом і померла.

Смерть

Смерть Рафаеля залишила багато загадок. За однією версією, стомлений нічними походеньками художник повернувся додому в ослабленому стані. Лікарі мали підтримати його сили, але вони зробили кровопускання, що згубило хворого. За іншою версією, Рафаель застудився під час розкопок у підземних похоронних галереях. 6 квітня 1520 р. маесто не стало. Його поховали в Пантеоні (Pantheon) з належними почестями. Могилу Рафаеля можна побачити під час індивідуальної екскурсії визначними пам’ятками Риму на світанку.

Мадонни

Наслідуючи свого вчителя П’єтро Перуджино (Pietro Perugino), Рафаель написав галерею із сорока двох картин Богоматері з немовлям. Незважаючи на різноманітність сюжетних ліній, твори об’єднані зворушливою красою материнства. Брак материнської любові художник переносить на полотна, посилюючи й ідеалізуючи жінку, яка тривожно оберігає янголятко-немовля.

Флорентійський період привносить в образи Богоматері почуття, проявляється тривожність і гордість за своє дитя. Ускладнюються пейзажі на другому плані, проявляється взаємодія зображених персонажів.

В пізніших римських роботах вгадується зародження бароко (barocco), почуття стають складнішими, пози та жести далекі від ренесансної гармонійності, пропорції фігур витягуються, спостерігається переважання похмурих тонів. Нижче наведено найвідоміші картини та їхні описи:

Сикстинська Мадонна

Сикстинська Мадонна (Madonna Sistina) – найвідоміше з усіх зображень Богоматері розміром 2 м 65 см на 1 м 96 см. Образ Мадонни взято з 17-річної Маргеріти Луті (Margherita Luti), доньки пекаря і коханки художника.

Марія, спускаючись із хмар, несе на руках надзвичайно серйозне немовля. Їх зустрічають папа Сикст II (Sixtus II) і свята Варвара. У нижній частині картини два ангели, які, ймовірно, спираються на гробову кришку. У ангела зліва одне крило. Ім’я Сікст з латинської перекладається як “шість”, композиція складається з шести фігур – три головні становлять трикутник, фоном для композиції слугують обличчя ангелів у вигляді хмар. Полотно створювали для вівтаря базиліки святого Сікста (Chiesa di San Sisto) у П’яченці (Piacenza) 1513 року. З 1754 р. робота виставлена в Галереї старих майстрів.

Мадонна з немовлям

Інша назва картини, створеної 1498 р., – “Мадонна з дому Санті” (“Madonna di Casa Santi”). Вона стала першим зверненням художника до образу Богоматері.

Фреска зберігається в будинку, де народився художник, на вулиці Рафаеля (via Raffaello) в Урбіно. Сьогодні будівля носить назву “Будинок-музей Рафаеля Санті” (“Casa Natale di Raffaello”). Мадонна зображена в профіль, вона читає книгу, встановлену на підставку. На руках у неї спляче немовля. Руки матері підтримують і ніжно погладжують дитину. Пози обох фігур природні й невимушені, настрій задає контраст темних і білих тонів.

Мадонна Грандука

Мадонна Грандука (Madonna del Granduca) – найтаємничіша робота Рафаеля, закінчена в 1505 р.

Її попередній начерк чітко позначає наявність пейзажу на другому плані. Малюнок зберігається в Кабінеті начерків і етюдів у галереї Уффіці (Galleria degli Uffizi), у Флоренції (Firenze).

Рентгенівський знімок готової роботи підтверджує, що спочатку на картині було інше тло. Проведений аналіз фарби вказує на те, що верхній шар на картину нанесено через 100 років після її створення. Імовірно, це міг зробити художник Карло Дольчі (Carlo Dolci), власник “Мадонни Грандука”, який віддавав перевагу темному фону релігійних образів.

В 1800 р. Дольчі продає картину Герцогу Франциску III (François III) вже в тому вигляді, в якому вона збереглася до нашого часу. Назву “Грандука” Мадонна отримує за ім’ям цього ж власника (Grand Duca – Великий Герцог). Картина розмірами 84 см на 56 см виставлена в галереї Палатіне (Galerie Palatine) Палаццо Пітті (Palazzo Pitti), у Флоренції.

Мадонна Бріджуотер

Це ще одна загадкова робота Рафаеля, де пейзаж на другому плані зафарбований чорною фарбою. Вона довго подорожувала світом, після чого герцог Бріджуотер (Duke of Bridgewater) став її власником.

Згодом спадкоємці понад сто років зберігали роботу в маєтку Бріджуотерів у Лондоні (London). У Другу світову війну світловолоса Мадонна перевезена до Національної галереї (National Gallery of Scotland) в Единбурзі (Edinburgh), де й виставлена сьогодні.

Мадонна Конестабіле

Мадонна Конестабіле (Madonna Connestabile) – фінішна робота маестро в Умбрії, написана 1502 р. До придбання її графом Конестабіле делла Стаффа (Conestabile della Staffa), вона назвалася “Мадонною з книгою” (Madonna del Libro).

Робота представлена в багатій рамі, створеній одночасно з полотном. Під час перекладу картини з дерева на полотно в 1881 р. було виявлено, що замість книги Мадонна спочатку тримала при собі гранат – знак крові Христа. Під час створення Мадонни Рафаель ще не володів технікою пом’якшення переходів ліній – сфумато (sfumato), тому представив свій талант не розбавленим впливом Леонардо да Вінчі.

Мадонна Альба

“Madonna d’Alba” створена Рафаелем у 1511 р. на прохання єпископа Паоло Джовіо (Paolo Giovio) за часів творчого зеніту художника.

Тривалий час, до 1931 р. полотно належало санкт-петербурзькому Ермітажу, згодом його було продано до Вашингтона (Washington), США, і сьогодні виставляється в Національній галереї мистецтв (National Gallery of Art).

Поза і складки одягу Богоматері нагадують скульптури античності. Робота незвичайна тим, що її обрамленням є коло діаметром 945 мм. Назву “Альба” Мадонна отримала у XVII столітті на згадку про герцогів Альба (певний час картина перебувала в палаці Севільї (Sevilla), що належав спадкоємцям Олівареса (Olivares)).

Мадонна в кріслі

“Madonna della Seggiola” створена в 1514 р. і виставлена в галереї Палатина (Galerie Palatine) Палаццо Пітті (Palazzo Pitti). Богоматір одягнена в ошатний одяг жінок Італії XVI століття.

Мадонна двома руками обіймає і міцно притискає до себе сина, ніби відчуваючи, що йому доведеться пережити. Праворуч на них дивиться Іоанн Хреститель в образі маленького хлопчика. Усі постаті намальовані крупним планом і фону для картини вже не потрібно. Тут немає строгості геометричних форм і лінійних перспектив, зате є безкрайня материнська любов, виражена використанням фарб теплих тонів.

Прекрасна садівниця

Велике полотно Рафаеля (1 м 22 см на 80 см) “Прекрасної садівниці” (La Belle Jardiniere), написане 1507 р., належить до одних із найцінніших експонатів паризького Лувру (Musée du Louvre).

Спочатку картина називалася “Свята Діва в сукні селянки” і тільки в 1720 р. мистецтвознавець П’єр Марієтт (Pierre Mariette) зважився дати їй іншу назву. Марія зображена такою, що сидить у саду з Ісусом та Іоанном Хрестителем. Син тягне руку до книги і дивиться в очі матері. Іоанн тримає жезл із хрестом і дивиться на Христа. Над головами персонажів ледь помітні німби. Умиротворення і спокій дарує бірюзове небо з білими хмарами, озеро, квітучі трави і пухкі діти біля доброї і ніжної Мадонни.

Мадонна з щигленком

Мадонна з щиглям (Madonna del Cardellino) визнана однією з найкращих творінь Рафаеля, написана в 1506 р. Виставлена в галереї Уффіці (Galleria degli Uffizi) у Флоренції.

Замовником картини став друг художника, купець Лоренцо Назі (Lorenzo Nazi), він попросив, щоб робота була готова до його весілля. У 1548 р. картина ледь не загубилася, коли гора Сан-Джорджіо (Monte San Giorgio) звалилася на будинок купця і сусідні будинки. Однак, син Лоренцо, Батіста (Batista), зібрав усі частини картини з-під руїн і віддав їх на відновлення Рідольфу Гірландайо (Ridolfo del Ghirlandaio). Він зробив усе можливе, щоб надати шедевру первісного вигляду, але сліди пошкоджень повністю приховати не вдалося. На рентгенівському знімку видно 17 окремих елементів, з’єднаних цвяхами, новий живопис і чотири вставки з лівого боку.

Мала Мадонна Каупера

Мала Мадонна Каупера (Piccola Madonna Cowper) створена в 1505 р. і названа на честь графа Купера (Earl Cowper), у чиїй колекції робота перебувала багато років.

В 1942 р. подарована Національній галереї мистецтв у Вашингтоні. Свята Діва, як і на багатьох інших картинах Рафаеля, представлена в червоному одязі, що символізує кров Христа. Зверху, як символ невинності, додана синя накидка. Хоча ніхто в Італії так не ходив, Рафаель зображував Богоматір саме в такому одязі. Головний план займає Марія, яка відпочиває на лаві. Лівою рукою вона обіймає усміхненого Христа. Позаду видно церкву, що нагадує храм Сан-Бернардіно (Chiesa di San Bernardino) в Урбіно, на батьківщині автора картини.

Портрети

В колекції Рафаеля не дуже багато портретів, він рано пішов із життя. Серед них можна виділити ранні твори, виконані у флорентійський період, і роботи зрілої пори, створені під час проживання в Римі з 1508 р. по 1520 р. Художник багато малює з натури, завжди чітко позначаючи контур, домагаючись найбільш точної відповідності образу оригіналу. Авторство багатьох робіт піддається сумніву, серед інших можливих авторів вказуються: П’єтро Перуджино, Франческо Франча (Francesco Francia), Лоренцо ді Креді (Lorenzo di Credi).

Портрети, створені до переїзду до Флоренції

Портрет чоловіка

“Портрет чоловіка” – робота олією на дереві (45 см на 31 см), виконана в 1502 р., виставлена в римській галереї Боргезе (Galleria Borghese).

До XIX ст. авторство портрета приписували Перуджино, але останні дослідження вказують на приналежність шедевра пензлю раннього Рафаеля. Можливо, це зображення одного з герцогів, сучасників художника. Струмливі локони волосся і відсутність дефектів обличчя дещо ідеалізують образ, це не відповідало реалістичності художників півночі Італії того часу.

Портрет Єлизавети Гонзага

Портрет Єлизавети Гонзага (Elisabetta Gonzaga), 1503 року створення розміром 52 см на 37 см виставлено в галереї Уффіці.

Єлизавета доводилася сестрою Франческо II Гонзаге (Francesco II Gonzaga) і дружиною Гвідобальдо Монтефельтро (Guidobaldo da Montefeltro). Чоло жінки прикрашає підвіска скорпіон, зачіска, одяг зображені за модою сучасників автора картини. За припущенням мистецтвознавців, портрети Гонзага і Монтефельтро частково були виконані Джованні Санті. Єлизавета була дорога Рафаелю тому, що займалася його вихованням, коли той залишився сиротою.

Портрет П’єтро Бембо

Портрет П’єтро Бембо (Pietro Bembo) – одна з перших робіт Рафаеля 1504 р., представляє юного П’єтро Бембо, який став кардиналом, практично двійником художника.

На зображенні довге волосся юнака м’яко спадає з-під червоної шапочки. Руки складені на парапеті, у правій долоні затиснутий аркуш паперу. Рафаель перший раз зустрівся з Бембо в замку урбінського герцога. Портрет олією по дереву (54 см на 39 см) виставлено в Музеї образотворчих мистецтв (Szépművészeti Múzeum) у Будапешті (Budapest), Угорщина.

Портрети флорентійського періоду

Донна Гравіда

Портрет вагітної жінки Донна Гравіда (La donna gravida) виконано в 1506 р. олією на полотні розміром 77 см на 111 см, він зберігається в Палаццо Пітті.

За часів Рафаеля жінок, які виношують дитину, зображати було не заведено, але портретист писав близькі його душі образи, не озираючись на догми. Тема материнства, що проходить через усіх Мадонн, відбивалася і в зображеннях мирських обивателів. Мистецтвознавці вважають, що це могла бути жінка сім’ї Буфаліні Чіта ді Кастелло (Bufalini Città di Castello) або Емілія Піа да Монтефельтро (Emilia Pia da Montefeltro). На приналежність до багатого стану вказує модне вбрання, прикраси на волоссі, перстні з дорогоцінним камінням на пальцях і ланцюг на шиї.

Портрет дами з єдинорогом

Портрет дами з єдинорогом (Dama col liocorno) олією на дереві 65 см на 61 см, написаний 1506 р., виставлений у галереї Боргезе.

Імовірно, для образу позувала Джулія Фарнезе (Giulia Farnese), таємне кохання папи Олександра VI (Alexander PP. VI). Робота цікава тим, що під час численних реставрацій образ дами був багаторазово змінений. На рентгенівському знімку замість єдинорога просвічується силует собаки. Можливо, робота над портретом пройшла кілька етапів. Рафаель міг бути автором торсу фігури, пейзажу і неба. Джованні Сольяні (Giovanni Sogliani) міг домалювати колони з боків лоджії, руки з рукавами і собаку. Ще один пізніший шар фарби збільшує об’єм зачіски, змінює рукави і домальовує собаку. Через кілька десятків років собака стає єдинорогом, переписуються руки. У 17-му столітті дама стає святою Катериною в плащі.

Автопортрет

Автопортрет (Autoritratto) розміром 47,5 см на 33 см, виконаний у 1506 р. зберігається в галереї Уффіці, Флоренція.

Робота довгий час належала кардиналу Леопольду Медічі (Leopoldus Medices), з 1682 р. увійшла до колекції галереї Уффіці. Дзеркальне зображення портрета нанесено Рафаелем на фреску “Афінська школа” (“Scuola di Atene”) у головній залі Ватиканського палацу (Апостольського палацу (“Palazzo Apostolico”)). Художник зобразив себе у скромному чорному вбранні, прикрасивши його лише невеликою смужкою білого комірця.

Портрет Аньоло Доні, портрет Маддалени Доні

Портрет Аньоло Доні та портрет Маддалени Доні (Portrait of Agnolo Doni, Portrait of Maddalena Doni) написані олією на дереві 1506 р. і чудово доповнюють один одного.

Аньоло Доні був багатим торговцем вовною і замовив написати себе та свою молоду дружину (у дівоцтві Строцці (Strozzi)) одразу після їхнього весілля. Образ дівчини створений за подобою “Мони Лізи” (“Mona Lisa”) Леонардо да Вінчі (Leonardo da Vinci): той самий поворот корпусу, те саме положення рук. Ретельне промальовування деталей одягу та прикрас вказують на багатство пари.

Рубіни символізують процвітання, сапфіри – чистоту, перлова підвіска на шиї Маддалени – цноту. Раніше обидві роботи з’єднувалися разом шарнірами. Із середини 20-х рр. XIX ст. нащадки родини Доні передають портрети Палаццо Пітті.

Німа

Картина Німа (La Muta) олією на полотні розміром 64 см на 48 см виконана в 1507 р. і виставлена в Національній галереї Марке (Galleria nazionale delle Marche) в Урбіно.

Праобразом зображення вважається Єлизавета Гонзага (Elisabetta Gonzaga), дружина герцога Гвідобальдо да Монтефельтро (Guidobaldo da Montefeltro). За іншою версією, це могла бути сестра герцога Джованна (Giovanna). До 1631 р. портрет перебував в Урбіно, згодом його перевезли до Флоренції. У 1927 р. роботу знову повернули на батьківщину художника. У 1975 р. картину викрали з галереї, через рік її виявили у Швейцарії.

Портрет молодої людини

Портрет молодої людини (Portrait of a Young Man) олією по дереву (35 см на 47 см), написаний 1505 р., виставлений у Флоренції, в Уффіці.

Представлений на зображенні Франческо Марія делла Ровере (Francesco Maria della Rovere) був сином Джованні делла Ровере (Giovanni Della Rovere) і Джуліани Фельтрії (Juliana Feltria). Дядько призначив юнака в 1504 р. своїм спадкоємцем і негайно замовив цей портрет. Юнак у червоному вбранні представлений на скромній природі півночі Італії.

Портрет Гвідобальдо да Монтефельтро

Портрет Гвідобальдо да Монтефельтро (Ritratto di Gvidobaldо da Montefeltro) олією по дереву (69 см на 52 см) виконано 1506 р. Роботу зберігали в замку герцогів Урбінських (Palazzo Ducale), після чого її було перевезено в місто Пезаро (Pesaro).

В 1631 р. картина увійшла до колекції дружини Фердинандо II Медічі (Ferdinando II de Medici), Вікторії делла Ровере (Vittoria della Rovere). Монтефельтро в чорному вбранні поміщений у центр композиції, яку обрамляють темні стіни кімнати. Праворуч зображено відкрите вікно з природою за ним. Нерухомість і аскетичність зображення довго не дозволяли визнати автором картини Рафаеля.

Станці Рафаеля у Ватикані

В 1508 р. художник переїжджає до Риму, де й залишається до самої смерті. Архітектор Домато Браманте (Donato Bramante) допоміг йому стати художником при папському дворі. Папа Юлій II віддає своєму протеже під розпис парадні зали (станці) старого палацу Ватикану, названі згодом станцями Рафаеля (Stanze di Raffaello) . Побачивши першу роботу Рафаеля, папа велів нанести його малюнки на всі площини, знявши фрески інших авторів і залишивши недоторканими лише плафони.

Станца делла Сеньятура

Дослівний переклад “Stanza della Segnatura” звучить як “кімната підпису”, її єдину не перейменували за темою виконаних фресок.

Рафаель працював над її розписом з 1508 р. по 1511 р. У приміщенні монарші особи ставили підписи на важливі папери і тут же була бібліотека. Це 1-ша станца з 4-х, над якими працював Рафаель.

Фреска “Афінська школа”

Друга назва “Scuola di Atene”, найкращої зі створених фресок, – “Філософські бесіди” (“Discussioni filosofiche”). Головна тема – суперечка Арістотеля (Aristotels) з Платоном ((Platon), написаним з Леонардо да Вінчі) під склепіннями фантастичного храму, покликана відображати філософську діяльність.

Довжина по основі становить 7 м 70 см, у композицію поміщено понад 50 персонажів, серед яких Геракліт ((Heraclitus), написаний з Мікеланджело), Птолемей (( Ptolemaeus), автопортрет Рафаеля), Сократ ((Sokrates), Діоген (Diogen), Піфагор ((Pythagoras), Евклід ((Evklid), написаний з Браманте), Зороастр (Zoroastr) та інші філософи і мислителі.

Фреска “Диспута”, або “Суперечка про святе причастя”

Розмір “Суперечки про святе причастя” (“La disputa del sacramento”), що символізує теологію, 5 м на 7 м 70 см.

На фресці небесні жителі ведуть богословський диспут із земними смертними (фра Беато Анджеліко (Fra Beato Angelico), Августин Блаженний (Augustinus Hipponensis), Данте Аліг’єрі (Dante Alighieri), Савонарола (Savonarola) тощо). Чітка симетрія в роботі не пригнічує, навпаки, завдяки рафаелівському дару організації, видається природною і гармонійною. Провідна фігура композиції – півколо.

Фреска “Мудрість. Поміркованість. Сила”

Фреска “Мудрість. Поміркованість. Сила” (“La saggezza. La moderazione. Forza”) розміщена на стіні, прорізаній вікном.

Інша назва роботи, що прославляє законодавство світське і церковне, “Юриспруденція” (Giurisprudenza).

Під фігурою Юриспруденції на стелі, на стіні над вікном розташовано три фігури: Мудрість, що дивиться в дзеркало, Сила в шоломі та Поміркованість із поводами в руці. Зліва збоку від вікна зображений імператор Юстиніан (Iustinianus) і Трибоніан (Tribonianus), що стоїть перед ним на колінах. Праворуч збоку від вікна зображення папи Григорія VII (Gregorius PP. VII), який вручає постанови римських пап адвокату.

Фреска “Парнас”

Фреска “Парнас” (“he Parnassus”) або “Аполлон і музи” (“Apollo and the Muses”) розташована на стіні навпроти “Мудрості.

Поміркованості. Сили” і зображує стародавніх і сучасних віршотворців. У середині зображення давньогрецький Аполлон із ручною лірою в оточенні дев’яти муз. Праворуч знаходяться: Гомер (Homer), Данте (Dante), Анакреон (Anakreon), Вергілій (Vergilius), праворуч – Аріосто (Ariosto), Горацій (Horatius), Теренцій (Terentius), Овідій (Ovidius).

Станцаді Еліодоро

Темою для розпису Станці ді Еліодоро (Stаnza di Eliodoro) обрано заступництво вищих сил за Церкву.

Зал, робота над яким тривала з 1511 р. по 1514 р., отримав назву за однією з чотирьох фресок, нанесених Рафаелем на стіну. Найкращий учень майстра, Джуліо Романо (Giulio Romano), допомагав учителю в роботі.

Фреска “Вигнання Еліодора з Храму”

Фреска “Cacciata di Eliodoro dal tempio” зображає легенду, за якою вірного слугу царської династії Селевкідів (Seleukid) воєначальника Еліодора послали до Єрусалима (Jerusalem), щоби забрати з храму Соломона скарбницю вдів і сиріт.

Коли він зайшов до зали храму, то побачив розлюченого коня, що мчав, з вершником ангелом. Кінь почав топтати копитами Еліодора, а супутники вершника, теж ангели, кілька разів ударили грабіжника батогом. Папа Юлій II представлений на фресці стороннім спостерігачем.

Фреска “Меса в Больсені”

Над фрескою “Меса в Больсені” Рафаель Санті працював один, не залучаючи помічників.

Сюжет зображує диво, що сталося в храмі Больсена. Священик німець збирався почати обряд причастя, в глибині душі не вірячи в його істину. Тоді з облатки (коржика) в його руках потекли 5 цівок крові (2 з них – символ пробитих Христових рук, 2 – ступень, 1 – кров із рани пробитого боку). У композиції звучать нотки зіткнення з німецькими єретиками XVI століття.

Фреска “Виведення апостола Петра з в’язниці”

Фреска “Виведення апостола Петра з в’язниці” (“la Delivrance de Saint Pierre”) також робота повністю Рафаеля.

Сюжет узято з “Діянь апостолів”, зображення розділене на 3 частини. У центрі композиції зображено сяючого апостола Петра, ув’язненого в похмуру камеру темниці. Праворуч Петро з ангелом виходять з ув’язнення, поки стражники сплять. Ліворуч третя дія, коли охорона прокидається, виявляє пропажу і піднімає тривогу.

Фреска “Зустріч Лева I Великого з Аттілою”

Значна частина роботи “The Meeting between Leo the Great and Attila” завширшки понад 8 м виконана учнями Рафаеля. Лев Великий має вигляд папи Лева X. За переказами, коли ватажок гунів підійшов до стін Риму, Лев Великий вирушив на зустріч із ним разом з іншими членами делегації. Своїм красномовством він переконав загарбників відмовитися від намірів напасти на місто і піти. За легендою, Аттіла побачив позаду Лева священнослужителя, який погрожував йому мечем. Це міг бути апостол Петро (або Павло).

Станца дель Інчендіо ді Борго 1514-1517 рр.

Станца “Stanza dell’Incendio di Borgo” – фінішна зала, над якою працював Рафаель з 1514 р. по 1517 р.

Приміщення отримало назву на честь головної і найкращої фрески Рафаеля Санті “Пожежа в Борго” (“Fire in the Borgo”) пензля маестро. Над іншими картинами працювали його учні за заданими малюнками.

Фреска “Пожежа в Борго”

В 847 р. у римському кварталі Борго, що прилягав до ватиканського палацу, охопило полум’я.

Воно розросталося, поки з Ватиканського палацу не з’явився Лев IV (Leo PP. IV) і не припинив лихо хресним знаменням. На задньому плані зображено старий фасад собору Святого Петра. Зліва найбільш вдала група: атлетичний юнак виносить старого батька на плечах із вогню. Поруч намагається забратися на стіну ще один юнак (імовірно, художник намалював самого себе).

Станція Костянтина

Замовлення на розпис “Зали Костянтина” (“Sala di Costantino”) Рафаель Санті отримав у 1517 р., але встиг зробити тільки ескізи малюнків.

Раптова смерть геніального творця завадила йому закінчити роботу. Усі фрески виконувалися учнями Рафаеля: Джуліо Романо, Джанфранческо Пенні (Gianfrancesco Penni), Рафаелліно дель Колле (Raffaellino del Colle), Перін дель Вага (Perino del Vaga).

Цікаві факти

1. Джованні Санті наполягав на тому, щоб новонародженого Рафаеля мати вигодовувала сама, не вдаючись до допомоги годівниці.
2. До наших днів дійшло приблизно чотириста малюнків маестро, серед яких є нариси та зображення втрачених картин.
3. Дивовижна доброта і душевна щедрість художника виявлялася не лише стосовно близьких людей. Рафаель все життя дбав як син про одного бідного вченого, перекладача Гіппократа латиною, – Рабіо Кальве (Rabio Calve). Вчений чоловік був настільки ж святий, наскільки і вчений, тому не назбирав собі статків і жив скромно.
4. У монарстирських записах Маргарита Луті була позначена як «вдова Рафаеля». Крім цього, досліджуючи нашарування фарби на картині «Форнарина», реставратори виявили під ними рубінове кільце, можливо, обручку. Перлинна прикраса у волоссі «Форнарини» та «Донни Велати» також свідчить про заміжжя.
5. Хвороблива блакитна пляма на грудях «Форнарини» дає підстави припускати, що у жінки був рак грудей.
6. Дітям Рафаель (він же Раф) знайомий, як один із «Черепашок ніндзя» в однойменному мультику, який володіє колючою клинковою зброєю – сай, зовні схоже на тризуб.