На початку XX ст.
Перші дорожні знаки (якщо не вважати такими верстові стовпи або каміння з висіченими пророкуваннями на кшталт «ліворуч підеш — коня втратиш») з’явилися на вулицях Парижа 1900 року. Вони були сині або чорні квадрати, на яких були намальовані символи, що означали залізничний переїзд, небезпечний поворот і нерівну дорогу.
1909 року у французькій столиці пройшла конференція з автомобільного руху, яка розробила «Міжнародну конвенцію щодо пересування автомобілів». Конференція прийняла як міжнародні чотири дорожні знаки: «Нерівна дорога», «Звивиста дорога», «Перехрестя» та «Перетин із залізницею». Знаки наказувалося встановлювати за 250 метрів до небезпечної ділянки під прямим кутом до напрямку руху.
У 1926 році чотири дорожні знаки доповнили ще двома: «Залізничний переїзд, що не охороняється» і «Зупинка обов’язкова», а в 1931-му їх число збільшилося до 26. Тоді ж знаки розділили на три групи: попереджувальні, наказні та вказівні.
В США символи на дорожніх покажчиках доповнюють написами. Деякі держави запроваджують власні, характерні лише для них дорожні знаки, але не забувають при цьому, що останні мають бути зрозумілими для будь-якого водія. Так, зображення крокодила в Австралії, може, і викличе усмішку мандрівника, але наочно попередить його про те, на що можна очікувати на цій ділянці дороги.
Як еволюціонували дорожні знаки
За весь час існування автомобілів людство створити так і не спромоглося повністю стандартизувати вказівники для водіїв
Опинитися в чужій країні, не знаючи місцевої мови, – неприємно, але пережити можна. Набагато гірше, якщо ви на шосе за кермом автомобіля, а з узбіч і стовпів на вас дивляться незрозумілі таблички з таємничими символами і написами. Жителі Землі намагаються звести можливість виникнення такої ситуації до мінімуму. Виходить зі змінним успіхом.
Дорожні знаки, незалежно від того, який вигляд вони мають і в якій країні встановлені, покликані полегшувати учасникам дорожнього руху взаємодію між собою, допомагати орієнтуватися в просторі та зводити до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів і аварійних ситуацій. Загалом, усі знаки можна розділити на:
- попереджувальні,
- такі, що забороняють або обмежують,
- ті, що наказують,
- ті, що інформують (зокрема про напрямок руху).
Змушені вас засмутити: загальні дорожні знаки людство створити так і не спромоглося. Чи не єдиний знак, що має одну й ту саму форму в усіх країнах світу, – червоний восьмикутник із написом STOP, вигаданий 1915 року в США. Утім, і він може не мати англійського напису STOP (а виражати той самий заклик до водія іншою, ніж англійська, мовою або навіть кількома мовами одразу) і взагалі бути круглим.
Проте у світі сьогодні існує три основні широко прийняті системи дорожніх знаків, умовно назвемо їх “європейською”, “американською” і “південноафриканською”.
Перша описується Віденською конвенцією про дорожні знаки і сигнали, друга – розробленим у США Посібником зі стандартних дорожніх знаків, розмітки і сигналів, а третя – Посібником з дорожніх знаків Співтовариства розвитку Півдня Африки, заснованим на однойменному документі ПАР.
При цьому навіть у країнах, які прийняли ту чи іншу систему повністю або в загальних рисах, зберігаються національні особливості, а в багатьох великих державах (наприклад, у Японії або Китаї) існують власні системи, схожі на одну з трьох вище перерахованих – або несхожі.
Віденська конвенція про дорожні знаки і сигнали
Цей документ було розроблено 1968 року, а ухвалено під егідою ООН, він вступив у дію 1978-го. Станом на 2023 рік його підписала 71 країна в усьому світі, включно з усіма європейськими державами, за винятком Ісландії, Ірландії, Андорри, Мальти і Ліхтенштейну. Крім цього, Іспанія, Велика Британія і Ватикан підписали, але не ратифікували конвенцію, а отже, не привели свої дорожні знаки в повну відповідність до неї.
Дорожні знаки, що відповідають Віденській конвенції, усім нам добре відомі: це трикутники, кола, паралелепіпеди з піктограмами, які повсюдно трапляються в Україні і детально описані в українських ПДР. Якщо вирішите поїхати в ЄС на своєму автомобілі, проблем із розумінням у вас майже напевно не буде (от хіба що Ватикан…).
Ще такі знаки швидше зчитуються під час руху на високій швидкості та/або в умовах обмеженої видимості – досить розпізнати форму і кольори, щоб уявити собі, про що сповіщає знак. Але тут же криється і складність: тлумачення знаків у більшості випадків доводиться запам’ятовувати. Деякі країни врахували це і пішли іншим шляхом.
Посібник зі стандартних дорожніх знаків, розмітки та сигналів
На початку XX століття заміські шосе в США обладнували і підтримували автоклуби, які об’єднували приватних автовласників. За встановлення знаків, їхню форму та зміст відповідали ті самі автоклуби. Зрозуміло, що домовлятися між собою вони навіть не намагалися – навпаки, ще й конкурували за трафік, а тому приділяли більше уваги рекламі шосе, ніж зручності навігації.
Але така ситуація не могла збережуться зі зростанням кількості автомобілів, і вже на початку 1920-х федеральний уряд зробив перші кроки з уніфікації знаків і розмітки, а в 1935-му випустив перше видання Керівництва (Manual on Uniform Traffic Control Devices) і відтоді регулярно (раз на кілька років) його оновлює.
Утім, у кожному штаті США все одно діють власні ПДР і свій набір знаків. Десь знаки та розмітка повністю відповідають Керівництву, а десь є відмінності, хоча сьогодні вони не перешкоджають безпечному пересуванню людей.
Головна відмінність системи знаків “американського” типу – перевага текстовим, а не піктографічним повідомленням і менша кількість кольорів. Червоний колір майже завжди маркує заборону, більша частина знаків чорно-біла, знаки попередження про небезпеку – жовті з чорними позначеннями.
Здебільшого використовуються прямокутні, квадратні та ромбоподібні таблички і багато, дуже багато тексту – до п’яти рядків на знак. Взагалі-то, це досить зручно: не потрібно запам’ятовувати, що який знак позначає, але тільки якщо ви непогано володієте англійською і здатні швидко прочитати і зрозуміти текст, який на мить промайнув у полі зору. В іншому разі, рухаючись на високій швидкості хайвеєм, усвідомити сенс попередження на знаку ви ризикуєте занадто пізно.
Проте система, схожа на американську, також застосовується в Канаді, Австралії, Новій Зеландії та Ірландії, хоча в кожній з цих країн є і відмінності. Ба більше, певний вплив Посібника ви виявите в більшості країн Південної та Центральної Америки, включно з тими, які офіційно підписали Віденську конвенцію, а також у Японії, Малайзії та Індонезії.
