На Вікіпедію, за бажання, можна дивитися примітивно. Як на ще один сервіс, нарівні з пошуком і соцмережами, на універсальний контекстний довідник про все на світі, на відправну точку будь-якого дослідження.
Але Вікі – це не енциклопедія, а найбільший соціальний експеримент. Це буквально рукотворний пам’ятник людства.
Здається, що Вікіпедія споріднена з усіма іншими об’єднаннями ентузіастів на некомерційному ґрунті: благодійним рухом, волонтерським, Open source.
Але ні. Є цілком ключова деталь, що її на загальному тлі виділяє – принципова невідтворюваність. Благодійний фонд, навіть багатомільярдний, навіть глобальний може утримувати єдина приватна особа, вузьке коло осіб, просто зі своєї кишені. Офісний пакет, операційну систему, веб-движок для конференцій – не обов’язково писати й підтримувати силами десятків тисяч незалежних розробників, вони можуть бути продуктами однієї комерційної компанії. Навіть громадська мережа, з усією інфраструктурою, з власним стеком протоколів – не в кожному випадку продукт нескінченного ком’юніті, ми знаємо цілком успішні приклади (див. Мінітел) їхнього створення в рамках однієї держави, установи, корпорації.
В чому величність “Вікіпедії”
50 мільйонів статей трьома сотнями мов, відписаних за жорсткими стандартами, поповнюваних, оновлюваних і контрольованих у цілодобовому режимі, – це такий обсяг праці, причому праці цілком спеціальної (знайдіть гістолога, який із достатнім обсягом вільного часу та мотивацією пише естонською, з достатнім обсягом вільного часу і мотивацією), така кількість людино-годин, для якої не існує не те що комерційної моделі, а й жодної корпорації, жодної держави, жодного наддержавного утворення, що в собі всередині себе було б в змозі щось навіть близько таке змалювати.
Але велич експерименту не в цьому. Велич експерименту в тому, що сама постановка задачі виглядає до того неможливою, що руйнує всі уявлення людства про самого себе.
Сотні тисяч активних авторів, мільйони учасників з усієї планети, які розмовляють різними мовами, належать до різних культур, соціальних прошарків, носії різного “менталітету”, повинні сформувати саморегульоване співтовариство, з повністю вільним членством, абсолютно плоскою структурою, внесок кожного члена якого не просто не оплачують, але й узагалі ніяк не винагороджують.
У статей Вікіпедії немає автора. Її не можна показати як результат своєї праці. Не можна включити в портфоліо. На перший погляд, написання статей у Вікі – форма тортур: можна вкласти місяць роботи в одну статтю, а за рік – правки інших учасників дай-но боже заголовок не зачеплять.
Проста відповідь на таке завдання: а. ми і пари тисяч з усього глобуса до цього не залучимо, б. ті три сотні міських божевільних, які, можливо, прийдуть, – влаштують на наших сторінках таку криваву оргію, що не “енциклопедією” називати, а читачам у непрозорому пакеті поставляти.
Навіть коли ти бачиш завдання виконаним – усе ще складно в це вірити. Уся попередня історія людства говорить, що великі проєкти – проєкти великих вертикально-інтегрованих структур, що люди працюють за їжу, за славу, з-під палиці, під страхом смерті.
Організація без організації, маса праці, вкладеної просто в друге посилання видачі Гугла, що допоможе абсолютно сторонній людині, яку ти не знаєш, яка про тебе ніколи не дізнається, ніколи не скаже “спасибі”, жодного цента не заплатить, успішно скласти доповідь про бабок-булавобрюх у 6-му класі, – це і сьогодні звучить неправдоподібно. Неправдоподібно навіть для людини адекватної наявній реальності.
